У 1628 році англійський вчений Вільям Гарвей помітив, що коли артерію перерізали, кров хлинула, наче під тиском. Артеріальний тиск можна було відчути, доторкнувшись до пульсу.
У 1835 році Юліус Ерісон винайшов сфігмоманометр, який передавав пульс на вузький стовпчик ртуті. У міру того, як бився пульс, ртутний стовпчик відповідно піднімався і опускався. Лікарі вперше змогли вимірювати пульс і артеріальний тиск, не перерізаючи артерії. Однак через його незручність, грубу конструкцію та неточні показання інші вчені вдосконалили його. Сфігмоманометр вимірює артеріальний тиск за висотою ртутного стовпчика; так само барометр вимірює тиск повітря.
У 1860 році французький вчений Етьєн Жюль Маре розробив найкращий на той час сфігмоманометр, який посилював пульс і записував його траєкторію на рулон паперу. Цей портативний сфігмоманометр використовувався Маретом для дослідження патологічного серцебиття.
Тонометр, яким користуються лікарі, був винайдений у 1896 році італійським вченим Сципіоне Рівароккі. Він має надувну манжету, щоб блокувати потік крові, і лікарі слухають пульс за допомогою стетоскопа, одночасно зчитуючи артеріальний тиск на шкалі.
